Шпаргалка: Педагогіка та психологія

314 пунктів із 71 тем — усе, що варто знати напамʼять.

Відкриється вікно друку — там можна одразу зберегти у PDF. Шапка сайту й кнопки на аркуш не потраплять.

Педагогіка в системі наук про людину: об'єкт, предмет, функції та завдання

Об'єкт — виховання; предмет — закономірності цілісного педагогічного процесу.
5 категорій: виховання, навчання, освіта, розвиток, формування.
3 функції: теоретична, технологічна, прогностична.
Переклад слова «педагогіка» — «дітоводіння».
Найтісніший звʼязок — із психологією та філософією.

Об'єкт і предмет психології; психіка як об'єкт, психічні явища як предмет психології

Об'єкт психології — психіка; предмет — психічні явища.
Три групи психічних явищ: ПРОЦЕСИ, СТАНИ, ВЛАСТИВОСТІ.
Пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява, увага.
Психіка = відображення + регуляція; вища форма психіки людини — свідомість.

Основні категорії педагогіки: освіта, навчання, виховання, формування, розвиток, самоосвіта, самовиховання, саморозвиток

Навчання — двосторонній процес (викладання + учіння).
Освіта = навчання + виховання + результат.
Формування — найширше, бо враховує стихійні чинники.
Розвиток — кількісні та якісні зміни психіки й організму.
Префікс «само-» = активність самої особистості.

Основні категорії психології: психіка, свідомість, особистість, діяльність, спілкування, образ

Три форми прояву психіки: процеси, стани, властивості.
Структура діяльності: мотив → мета → дії → операції → результат.
Три сторони спілкування: комунікативна, інтерактивна, перцептивна.
Різниця: індивід — особистість — індивідуальність.

Структура та основні галузі педагогіки

4 категорії: виховання, навчання, освіта, розвиток.
Структура: загальні основи, дидактика, теорія виховання, школознавство.
Корекційні галузі: сурдо (слух), тифло (зір), олігофрено (інтелект), логопедія (мовлення).
Дидактика = теорія навчання й освіти.

Структура та основні галузі психології; фундаментальна та прикладна психологія

Предмет психології — психіка (психічні процеси, стани, властивості).
Фундаментальні: загальна, диференціальна, психологія особистості, історія психології.
Прикладні: вікова, педагогічна, соціальна, медична, юридична, інженерна, психологія праці.
Загальна психологія — ядро системи.
Схема: теорія (фундаментальна) → застосування (прикладна) → практика.

Процес розвитку особистості: біологічні та соціальні чинники і закони психічного розвитку

Чотири чинники: спадковість, середовище, виховання, активність.
Задатки спадкові, здібності розвиваються.
Провідний чинник — виховання.
Закономірності: нерівномірність, сензитивні періоди, стадіальність, інтеграція, пластичність/компенсація.
Рушійна сила — внутрішні суперечності.

Співвідношення понять «людина», «особа», «індивід», «особистість», «індивідуальність»

Індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальність відстоюють.
Людина — біосоціальна істота (найширше поняття).
Індивід — одиничний представник виду (біологічне).
Особистість — соціальна якість, формується в суспільстві.
Індивідуальність — неповторність конкретної людини.

Характеристика особистості учня як суб'єкта освітнього процесу

Ланцюжок понять: індивід → особистість → індивідуальність.
Чотири компоненти структури: спрямованість, здібності, темперамент, характер.
Види мотивації: внутрішня / зовнішня.
Чотири типи темпераменту.
Провідна діяльність за віком: молодший школяр — навчання, підліток — спілкування, старший — самовизначення.

Вікова періодизація психічного розвитку за Е. Еріксоном; урахування вікових особливостей в освіті

8 стадій по порядку з віком і парою полюсів.
Відповідні сили Его: надія, воля, цілеспрямованість, компетентність, вірність, любов, турбота, мудрість.
Шкільний вік = працьовитість/меншовартість; підлітковий = ідентичність/сплутаність.
Теорія психосоціальна + епігенетичний принцип.

Мотиви та мотивація особистості; потреби, інтереси, переконання, ідеали; спрямованість; мотивація навчання

Потреба → мотив → мотивація (ланцюжок).
Види потреб: біологічні, соціальні, духовні.
Мотивація: зовнішня і внутрішня.
Складові спрямованості: потреби, інтереси, переконання, ідеали, світогляд.
Піраміда Маслоу (5 рівнів знизу вгору).

Гра, навчання, праця як види діяльності; навчальна діяльність школяра, її сутність та характеристика

Три види діяльності: гра, навчання, праця.
Провідна діяльність за віком: дошкільник — гра, школяр — навчання, дорослий — праця.
Структура навчальної діяльності: мотивація → завдання → дії → контроль → оцінка.
Головна ознака навчальної діяльності — її результат спрямований на зміну самого субʼєкта.

Закономірності психічного розвитку та принципи навчання і виховання як механізми соціалізації

Поняття: зона найближчого розвитку, сензитивний період, провідна діяльність, соціалізація.
Закономірності: нерівномірність, гетерохронність, незворотність.
Перелік дидактичних принципів і принципів виховання.
Механізми соціалізації: наслідування, ідентифікація, навіювання, рефлексія.

Соціалізація особистості: сутність, етапи, механізми, суб'єкти й агенти; ресоціалізація

Три етапи: дотрудова — трудова — післятрудова.
Механізми: наслідування, ідентифікація, навіювання, фасилітація, конформізм, рефлексія.
Відмінність: суб'єкт (особистість) — агент (сімʼя, школа, ЗМІ) — інститут (освіта, держава).
Ресоціалізація = заміна норм; десоціалізація = втрата норм.

Цінності та ціннісні орієнтації; життєві перспективи; самоактуалізація та самореалізація особистості

Цінності = що значуще; ціннісні орієнтації = спрямованість на цінності.
Термінальні — цілі, інструментальні — засоби.
Самоактуалізація — прагнення реалізувати потенціал (Маслоу); самореалізація — втілення.
Спрямованість особистості = мотиви + інтереси + переконання + ідеали.

Педагогічна теорія Я.-А. Коменського

Головна праця — «Велика дидактика».
Принцип природовідповідності.
Золоте правило дидактики = наочність.
Чотири ступені: материнська школа → школа рідної мови → латинська школа (гімназія) → академія (по 6 років).
Коменський — засновник класно-урочної системи та наукової педагогіки.

Проблеми розвитку особистості у педагогічній спадщині Г. Сковороди

Роки життя: 1722–1794.
Ключові поняття: «сродна праця», «несродна праця», «пізнай самого себе», природовідповідність.
Мета виховання — доброчесна, самопізнана, щаслива через споріднену працю людина.
Сковорода — український філософ, поет, мандрівний педагог XVIII ст.

Кордоцентризм у психолого-педагогічних поглядах П. Юркевича

Юркевич Памфіл Данилович, роки 1826–1874.
Кордоцентризм = «філософія серця»; серце — центр духовного життя.
Праця «Серце та його значення у духовному житті людини» (1860).
Традиція: Сковорода → Юркевич.
Педагогічна ідея: єдність навчання й виховання, формування морального серця.

«Вільне виховання» в педагогічній системі М. Монтессорі

Девіз: «Допоможи мені зробити це самому».
Три опори: підготовлене середовище + автодидактичний матеріал + педагог-спостерігач.
Сензитивні періоди — вікова чутливість до засвоєння навичок.
«Нормалізація» — зосереджена самостійна дитина.
Монтессорі — лікар за освітою, починала з дітей з порушеннями розвитку.

М. Грушевський про українську мову й українську школу

Імʼя й роки: Михайло Грушевський (1866–1934).
Назва збірки: «Про українську мову і українську школу».
Головна теза: навчання рідною (українською) мовою.
Тріада: мова → школа → нація.
Школа як засіб національного відродження і виховання свідомого громадянина.

Антропоцентризм як провідна ідея творчості К. Ушинського

Головна праця: «Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології».
Головна теза: пізнати людину в усіх відношеннях, щоб виховувати в усіх відношеннях.
Поняття: антропоцентризм, педагогічна антропологія, народність, рідна мова, єдність навчання і виховання, виховна роль праці.
Психологія — основа педагогіки.

О. Лазурський: вчення про нахили та обдарованість особистості

Лазурський — метод природного експерименту.
Ендопсихіка (вроджене: темперамент, характер, нахили, обдарованість) + екзопсихіка (ставлення до світу).
Три рівні психічного розвитку: нижчий, середній, вищий.
Вищий рівень = творча, обдарована особистість, що перетворює середовище.

Психологія як наука про безпосередній досвід: В. Вундт

1879 р. — перша психологічна лабораторія в Лейпцигу, Вундт.
Предмет — безпосередній досвід (свідомі переживання).
Метод — інтроспекція (самоспостереження).
Напрям — структуралізм; елементи свідомості — відчуття і почуття.
Поняття: апперцепція, «психологія народів».

Г. Еббінгауз: закони пам'яті, крива забування

Еббінгауз — автор експериментального вивчення памʼяті й кривої забування.
Матеріал дослідження — безглузді склади.
Головна ідея кривої: максимум забування — одразу після заучування.
Висновок для практики: розподілене повторення ефективніше за одноразове.
Ефект краю: початок і кінець ряду запамʼятовуються краще за середину.

Полікультурність як головний принцип педагогічної позиції М. Драгоманова

Драгоманов — 1841–1895, український мислитель, педагогічний теоретик.
Головний принцип — полікультурність: єдність національного і загальнолюдського.
Навчання рідною мовою + відкритість до інших культур.
Формула: національне у формі, загальнолюдське у змісті.
Патріотизм без шовінізму; проти русифікації.

Психоаналітична теорія З. Фройда: структура особистості, психосексуальний розвиток, механізми захисту

Структура: Воно (принцип задоволення) — Я (принцип реальності) — Над-Я (мораль).
Порядок стадій: оральна → анальна → фалічна → латентна → генітальна.
Перелік і суть захистів: витіснення, проєкція, регресія, раціоналізація, заміщення, реактивне утворення, заперечення, сублімація.

Індивідуальна психологія А. Адлера; комплекс меншовартості

Головна сила — прагнення до переваги (вдосконалення).
Ключові поняття: меншовартість, комплекс меншовартості, комплекс переваги, компенсація/гіперкомпенсація, стиль життя, соціальний інтерес, фіктивний фіналізм.
Стиль життя формується до 4–5 років.
Соціальний інтерес — критерій психічного здоров’я.

Аналітична психологія К.-Г. Юнга: структура особистості, архетипи колективного несвідомого

Три рівні психіки: Еґо → особисте несвідоме → колективне несвідоме.
Чотири головні архетипи: Персона, Тінь, Аніма/Анімус, Самість.
Аніма — жіноче в чоловікові; Анімус — чоловіче в жінці.
Індивідуація — шлях до Самості.
Екстраверт та інтроверт — типи за спрямованістю енергії (Юнг).

Неофройдизм, біхевіоризм і необіхевіоризм, гуманістична психологія, генетична психологія Ж. Піаже

Вотсон — біхевіоризм, S→R. Скіннер, Толмен — необіхевіоризм, S→O→R.
Маслоу (піраміда потреб), Роджерс (Я-концепція) — гуманістична психологія.
Горні, Фромм — неофройдизм.
Піаже: асиміляція/акомодація + 4 стадії і їх порядок.

Ідеї педагогічної психології у працях С. Балея

Степан Балей (1885–1952) — фундатор української педагогічної психології.
Головна ідея: виховання й навчання ґрунтуються на знанні психології дитини.
Два напрями: психологія виховання і психологія навчання.
Чинники розвитку особистості: спадковість + середовище (виховання).

Г. Костюк про навчально-виховний процес та психічний розвиток учнів

Розвиток = саморух через внутрішні суперечності.
Детермінізм: зовнішні причини діють через внутрішні умови.
Навчання і виховання — провідна роль у розвитку.
Костюк — засновник Інституту психології в Україні.

Гуманістична педагогіка В. Сухомлинського

В. О. Сухомлинський — керівник Павлиської середньої школи.
Головна праця — «Серце віддаю дітям».
Ключові поняття: «школа радості», дитиноцентризм, гармонійний розвиток, виховання словом і красою, уроки мислення серед природи.
Напрям — гуманістична педагогіка.

С. Френе: школа успіху і радості

Селестен Френе, Франція, ХХ ст.
Гасло: «школа успіху і радості».
Центр концепції — вільна праця дитини.
Техніки: шкільна друкарня, вільні тексти, шкільна газета, листування, картотеки, шкільний кооператив (самоврядування).
Метод «спроб і помилок» (намацування) + природовідповідність.

Вальдорфська школа: ідея цілісного виховання (Р. Штайнер)

Штайнер, антропософія, Штутгарт, 1919.
Формула «голова, серце, руки» = мислення, почуття, воля.
Три семирічні етапи: наслідування → образ/почуття → самостійне мислення.
Ключові риси: навчання «епохами», евритмія, класний учитель на роки, відсутність балів.

Концепція соціально-особистісного виховання А. Макаренка

Формула: виховання в колективі, через колектив і для колективу.
Три етапи розвитку колективу (хто ставить вимоги).
Три перспективні лінії: близька, середня, далека.
Принцип паралельної педагогічної дії.
Поєднання поваги й вимогливості.
Праці: «Педагогічна поема», «Книга для батьків».

Теорія вчинку В. Роменця

Автор: Володимир Андрійович Роменець.
Ключова ідея: вчинок — одиниця аналізу психіки й пояснювальний принцип психології.
Чотири компоненти в порядку: ситуація → мотивація → дія → післядія.
Вчинок має моральний вимір і єднає особистість зі світом.

Виховний ідеал Г. Ващенка

Формула ідеалу: «Служіння (Служба) Богові й Батьківщині».
Дві основи: християнська мораль + українська духовна культура/традиції.
Праця: «Виховний ідеал».
Два відкинуті ідеали: комуністичний і націонал-соціалістичний (фашистський).
Цінності: абсолютні (вічні) і відносні.

Система української освіти: принципи, види, рівні, типи закладів (Закон України «Про освіту»)

Три рівні повної загальної середньої: початкова (1–4), базова (5–9), профільна (10–12) + відповідні заклади: початкова школа, гімназія, ліцей.
Три види освіти: формальна, неформальна, інформальна.
Складники системи освіти (сім рівнів від дошкільної до вищої).
Рік ухвалення чинного Закону «Про освіту» — 2017.

Наукові дослідження в педагогіці та психології: різновиди, проблема, мета, завдання, об'єкт, предмет

Об'єкт — ширше (процес/явище), предмет — вужче (аспект у межах об'єкта).
Мета одна → завдання кілька.
Гіпотеза: «якщо…, то…».
Логіка апарату: проблема → тема → об'єкт → предмет → мета → завдання → гіпотеза.

Програма дослідження: структура, вимоги, етапи; гіпотези теоретичні, емпіричні, статистичні

Дві частини програми: методологічна (що/навіщо) + процедурна (як).
Етапи: підготовчий → основний → аналітичний → завершальний.
Три види гіпотез: теоретична, емпірична, статистична (H0 і H1).
H0 — немає ефекту; H1 — є ефект.

Вибірковий метод: генеральна сукупність, вибірка, вимоги та методи формування

Генеральна сукупність = усі; вибірка = частина.
Головна вимога до вибірки — репрезентативність.
Ймовірнісні методи: проста випадкова, механічна, серійна, районована.
Невипадкові: квотна, стихійна.

Якість інформації: репрезентативність, валідність, надійність

Репрезентативність = властивість ВИБІРКИ.
Валідність = методика міряє САМЕ ТЕ, що треба.
Надійність = СТАБІЛЬНІСТЬ результату при повторі.
Правило зв’язку: валідна методика завжди надійна; надійна — не завжди валідна.

Спостереження: види, переваги і недоліки, роль спостерігача

Пари видів: включене/невключене, відкрите/приховане, природне/лабораторне, систематичне/випадкове, суцільне/вибіркове.
Головна перевага — природність; головний недолік — суб'єктивність спостерігача.
Етапи: мета → план → фіксація → інтерпретація.
Самоспостереження = інтроспекція.

Експеримент: види (констатувальний, формувальний, природний, лабораторний) та етапи проведення

За метою: констатувальний (фіксує стан) → формувальний (формує якість).
За умовами: природний (звичні умови) ↔ лабораторний (штучні, контрольовані).
Етапи: постановка проблеми й гіпотези → планування (змінні, групи) → констатувальний зріз → формувальний вплив → контрольний зріз → аналіз та висновки.
Групи: експериментальна + контрольна.

Тестування: види тестів (проективні, дослідження особистості, пізнавального розвитку, досягнень, педагогічне)

П’ять видів: проективні, особистісні, пізнавального розвитку, досягнень, педагогічні.
Валідність = що вимірює; Надійність = стабільність; Стандартизація = однакові умови.
Проективні приклади: Роршах, ТАТ, «Неіснуюча тварина».

Методи опитування: анкетування, композиція анкети, види питань, інтерв'ювання

Частини анкети: вступ → основна → паспортичка → подяка.
Принцип «воронки»: легке → складне → легке.
Відкрите = вільна відповідь; закрите = вибір із варіантів; напівзакрите = варіанти + «інше».
Функції питань: контактні, змістові, контрольні, фільтрувальні.
Три ступені стандартизації інтерв'ю.

Експертні опитування (метод експертної оцінки): відбір експертів, види і процедури

Експерт = компетентний + об'єктивний фахівець.
Процедури: ранжування, рейтинг, парні порівняння, Дельфі, мозковий штурм.
Метод Дельфі — заочний, анонімний, багатотуровий, із зворотним зв'язком.
Коефіцієнт конкордації — міра узгодженості думок (0…1).
⚠️ Типові помилки
Плутають метод Дельфі з мозковим штурмом: Дельфі — анонімний, заочний, у кілька турів; мозковий штурм — відкрита групова генерація ідей.
Вважають, що експертом може бути будь-яка людина — ні, лише компетентний фахівець.
Плутають ранжування (розташування за порядком) і рейтинг (оцінка в балах за шкалою).
Ігнорують перевірку узгодженості думок — без неї висновок ненадійний.

Соціометрія: процедура застосування та інструментарій (анкета, шкали)

Автор — Дж. Морено.
Статус = (отримані вибори)/(N–1).
Три елементи інструментарію: картка → соціоматриця → соціограма.
Критерії: сильні/слабкі, ділові/емоційні, позитивні/негативні.
Статусні категорії: зірки, прийняті, ізольовані, відторгнуті.
Процедури: параметрична та непараметрична.

Аналіз продуктів діяльності; аналіз документів; контент-аналіз

Контент-аналіз = кількісний (формалізований) аналіз документів.
Дві одиниці: аналізу (смислова категорія) і лічби (частота/обсяг).
Традиційний аналіз — якісний і суб'єктивний; контент-аналіз — об'єктивний.
Документи: первинні/вторинні, офіційні/особисті.

Вимірювання: визначення, види, рівні (шкали вимірювання)

Порядок 4 шкал: номінальна → порядкова → інтервальна → відношень.
Ключова ознака кожної: номінальна — категорії; порядкова — порядок; інтервальна — рівні інтервали; відношень — рівні інтервали + абсолютний нуль.
Міри центру: мода (всі), медіана (від порядкової), середнє (від інтервальної).

Описова статистика; кількісний та якісний аналіз даних

M = Σx / n; Me — серединне впорядкованого ряду; Mo — найчастіше значення.
R = xmax − xmin; σ = √D.
Шкали: номінальна → порядкова → інтервальна → відношень (зростання «сили» вимірювання).
Для номінальної — тільки мода.

Аналіз кореляційного зв'язку між двома змінними; коефіцієнти кореляції

Межі: −1 ≤ r ≤ +1.
Знак = напрям, модуль = сила.
Пірсон — кількісні нормальні дані, лінійний звʼязок; Спірмен — ранги/порядкові дані.
Кореляція ≠ причинність.

Дидактика як теорія освіти і навчання: сутність, категорії, парадигми (гуманістична, особистісно-орієнтована, компетентнісна, рефлексивна)

Навчання = викладання (вчитель) + учіння (учень).
Чотири сучасні парадигми: гуманістична, особистісно-орієнтована, компетентнісна, рефлексивна.
Принципи навчання: науковість, систематичність, доступність, наочність, свідомість і активність, міцність, звʼязок із практикою.
Категорії дидактики: освіта, навчання, зміст, методи, форми, принципи.

Процес навчання: сутність, двосторонній характер, функції, структурні елементи; навчання, учіння, научіння

Двосторонність: викладання + учіння.
Три функції: освітня, розвивальна, виховна.
Навчання = процес (взаємодія), учіння = діяльність учня, научіння = результат.
Структура: мета, мотиви, зміст, методи/засоби, форми, контроль, результат.

Базові принципи навчання та їх характеристика

Перелік принципів: науковості; систематичності й послідовності; доступності; наочності; свідомості й активності; міцності; звʼязку з життям; індивідуального підходу; виховуючого і розвивального навчання.
Наочність — «золоте правило дидактики» (Коменський).
Принципи діють у системі, взаємоповʼязані.

Зміст освіти в сучасній школі: знання, уміння, навички, компетентності

Ланцюжок: знання → уміння → навичка (навичка = автоматизм).
Різницю компетенція (норма-вимога) ↔ компетентність (набута здатність діяти).
Склад змісту освіти: знання, уміння, навички, досвід творчої діяльності, ціннісне ставлення.
Принципи відбору змісту: науковість, доступність, систематичність, звʼязок із життям.

Структура навчально-пізнавальної діяльності учнів; пізнавальний інтерес; етапи та рівні засвоєння знань

Структура: потреба — мотив — мета — дії — контроль — оцінка.
Етапи засвоєння: сприймання — осмислення — запамʼятовування — застосування.
Рівні засвоєння: впізнавання — відтворення — застосування за зразком — творче застосування.
Рівні інтересу: цікавість — допитливість — стійкий інтерес.
ЗУН: знання — уміння — навичка (навичка = автоматизм).

Методи навчання: класифікації за джерелом інформації, характером пізнавальної діяльності, логікою пізнання

Три групи за джерелом: словесні, наочні, практичні.
Пʼять методів Лернера-Скаткіна по зростанню самостійності: пояснювально-ілюстративний → репродуктивний → проблемний виклад → частково-пошуковий → дослідницький.
За логікою: індукція, дедукція, аналіз, синтез.
Три групи Бабанського.

Засоби навчання: ознаки, функції, характеристика; технічні засоби навчання

Поділ засобів: ідеальні та матеріальні.
Функції: інформаційна, наочна, мотиваційна, адаптивна, контрольно-коригувальна.
Види ТЗН: екранні, звукові, екранно-звукові, комбіновані.
«Золоте правило дидактики» Коменського — принцип наочності.
Засіб ≠ метод (засіб допоміжний).

Види навчання (проблемне, програмоване, диференційоване, дистанційне тощо); компетентнісний підхід

Формула компетентності: знання + уміння + ставлення, застосовані у дії.
Відмінність компетенція ≠ компетентність.
Перелік ключових компетентностей НУШ.
Ознака кожного виду навчання одним словом: традиційне — готові знання; проблемне — пошук; програмоване — кроки; диференційоване — врахування відмінностей; дистанційне — відстань.

Форми організації навчально-пізнавальної діяльності: фронтальна, групова, кооперативна, колективна, парна, індивідуальна

Шість форм: фронтальна, індивідуальна, парна, групова, кооперативна, колективна.
Фронтальна = весь клас + єдиний темп; індивідуальна = кожен сам; кооперативна = ролі + взаємозалежність.
Критерії вибору форми: мета, зміст, вік, рівень підготовки.

Урок як форма організації навчання: типи і структура уроків за дидактичною метою; підготовка вчителя

6 типів уроків за дидактичною метою (перелік вище).
Етапи комбінованого уроку по порядку.
Триєдина мета: навчальна, розвивальна, виховна.
Класно-урочну систему обґрунтував Я. А. Коменський.
Два види підготовки вчителя: попередня і безпосередня.

Активні (соціально-психологічні) форми освітнього процесу: тренінг, диспут, ділова гра, круглий стіл, конкурс

Тренінг = навички + вправи + рефлексія.
Диспут = спір, протилежні думки, аргументація.
Круглий стіл = рівноправне обговорення, спільна позиція.
Ділова гра = імітація ситуації + ролі.
Конкурс = змагання за критеріями.
Роль педагога в усіх — організатор/фасилітатор.

Позаурочні форми навчання: факультативи, практикуми, гуртки, екскурсії, домашня робота учня

Три етапи екскурсії: підготовка — проведення — підсумок.
Види екскурсій: вступні, поточні, підсумкові.
Види домашніх завдань: закріплення, навички, творчі, випереджальні.
Відмінність факультатив (курс, оцінка) ↔ гурток (інтереси, творчість).
Урок — основна форма; решта — допоміжні.

Контроль навчання: функції, види, форми, методи; рівні досягнень; критерії і норми оцінювання

Шкала рівнів: початковий 1–3, середній 4–6, достатній 7–9, високий 10–12.
Види за часом: попередній → поточний → тематичний → періодичний → підсумковий.
Форми: індивідуальна, групова, фронтальна, парна.
Функції контролю (мінімум 6): навчальна, діагностична, контролююча, виховна, розвивальна, стимулююча, коригувальна.

Поняття і види педагогічних технологій (розвивальні, проектні, проблемні, ігрові, інтерактивні)

Ознаки технології: концептуальність, діагностичність цілей, відтворюваність, керованість, ефективність.
Етапи проблемного навчання: ситуація → проблема → гіпотези → перевірка → висновок.
Етапи проекту: задум → планування → реалізація → презентація → оцінювання.
Види: розвивальні, проблемні, проектні, ігрові, інтерактивні.

Педагогіка партнерства: суб'єкт-суб'єктна взаємодія, принципи, рівні та форми організації

Трикутник: учитель — учень — батьки.
Принципи: повага, доброзичливість, довіра, діалог-взаємодія-взаємоповага, розподілене лідерство, соціальне партнерство.
Відмінність: суб'єкт-об'єкт (пасивний учень) ↔ суб'єкт-суб'єкт (активний учень).
Роль учителя — фасилітатор, партнер.

Сутність і структура процесу виховання, мета і завдання; виховний вплив та взаємовплив

Мета виховання: всебічний гармонійний розвиток особистості.
П'ять напрямів: розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне.
Структура: мета → зміст → форми/методи/засоби → діяльність → результат.
Етапи: усвідомлення → переконання → почуття → звички.
Рушійна сила — суперечності.

Принципи процесу виховання та їх характеристика

Перелік основних принципів (12 пунктів вище).
Формулу Макаренка: «якомога більше поваги — якомога більше вимогливості».
Що принципи діють у системі, рівнозначні й обов'язкові.
Провідні сучасні принципи: гуманізація і демократизація.

Зміст виховання: основні напрями національного виховання (моральне, патріотичне, естетичне, трудове, правове тощо)

Визначення: виховання, зміст виховання, національне виховання.
Перелік основних напрямів: моральне, патріотичне, естетичне, трудове, правове, розумове, фізичне, екологічне.
Коротка суть кожного напряму (що саме формує).
Основні методи виховання.

Самовиховання: сутність, методи, прийоми; педагогічне керівництво; особистісно-орієнтоване виховання

Визначення самовиховання і його 4 етапи.
Рушійна сила: суперечність «Я реальне» — «Я ідеальне».
Методи самопізнання vs методи самовпливу (список).
Суть педагогічного керівництва: допомога, а не примус.
Головна ідея особистісно-орієнтованого підходу: дитина — субʼєкт, а не обʼєкт.

Вступ PRO · конспекти всіх тем — на сторінці «Конспекти»

Тренуватися на завданнях цього предмета